Я ніхто тобі: ні рідна, ні далека,
ні пере́січна у тисняві міській.
А лишень, мабуть, як заспів чи куплети,
та і ті, напевно, іншій присвятив.
Ми ніколи не зустрінемось під сонцем,
під квітучими деревами весни!
Я кляну себе, бо знов припали очі
(невимовно-невловимі) до душі.
Я не вимовлю твого ім`я ніколи!
Відквітує квітнем, травнем віддощить.
Не віддам тебе, далекий мій, нікому,
бо нема що віддавать - не талани́ть...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=488394
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.03.2014
автор: Ліна Біла