Летіли птиці. Кликала душа
Крильми торкнутись до рідних порогів.
Крізь буревії зграя поспіша,
Хоч танули вже сили від знемоги.
Радіє серце - рідні береги,
Вже пестить пір'я України сонце.
Та раптом темінь... Чорної орди
Навала нищить лебедині крильця.
Нерівний бій... І впав безсилий птах,
За любим каменем спустилася лебідка,
В очах коханого читала смерті страх,
Й надії іскри пробігали зрідка.
"Ти не помреш! Тебе я вбережу!
Загою вірністю твої болючі рани.
Не пущу душу за життя межу!
На нас обох моєї сили стане!"
Щомиті біля любого вона,
Черпала в неба й віддавала сили.
Його в обійми смерті не дала -
Сонцем життя сіяють очі милі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=488305
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.03.2014
автор: Рижулька