Не знаю Тебе, боюсь навіть дотику твого.
В очікуванні минає вже котрий день.
Чи побачу Тебе, чи матиму таку змогу..
Чи впізнаю серед сотні чужих людей.
Я не знаю Тебе, але щиро хочу пізнати,
І забути про всіх хто у тебе та в мене був.
Впізнаю тебе, обіцяю тебе впізнати.
Тільки б Ти про моє існування там –
За сотнею миль не забув.
Щоб доречними були всі написані й сказані фрази.
Попри дощ, вітер і навіть земельний зсув.
Ти дістанешся місця призначення,
Розвієш навіяний сум.
Коли потяг рушить і вже знатимеш точно,
Що попереду всього лиш одна ніч.
Кров захолоне. За долю одної секунди
Ми опинемось пліч-о-пліч.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=487925
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.03.2014
автор: Іванка Костів