Цей невимушений плескіт моря так хвилює весь мій всесвіт,
Що твої потужні вже приливи - місячного сяйва зливи,
Спонукають птаха, в безвість зниклого, на радісний геть клекіт.
Та для нього неможливий без гри сонця й неба спів щасливий...
І твій космос невагомості в моїй уже свідомості,
Хоч і переріс із просто неземного в паралельний простір.
І в оголеності перехресної лиш послідовності
Римами гучними, наче постріл, атакує мОю постіль...
24.03.2014
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=487911
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.03.2014
автор: Микита Баян