Особистість Слово тихне, коли лоза
Примножує життя і верховіття,
Та раббі предковіччя никне,
Бо час в його очах зазнав початку і кінця.
А скриптор із Шіразу малює змій,
Що влучно демонструють якість самоїдів.
Це не доба тебе руйнує, а нуртування –
Спрага вічносну, коли не варто спати.
Верховний жрець виводить музику пісень,
Та це постукують лопати об землю,
Де крихтою стає твій нотний стан,
Самотній стукіт серця.
Ось бачиш, цей сутулий одинак
Не може говорити через сміх,
Він напівбог, що проковтнув суху сатиру,
А ти очищуй душу повз сумнів «бути небуттям»,
Та не торкайся тіла і не дивись уверх,
Бо знову птах із кігтями
Масними збудує
Могили пожадання із твого білотіла.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=487653
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.03.2014
автор: Олена Ганько