***
І знову плаче небо України,
Та вже не тихі – люті сльози ллє.
Жалі сховали сонячні години –
Пролита кров у наші душі б’є.
До зброї взявся “братній” та затятий
Одвічний кат прадавньої землі.
Мо’ знову манить край оцей багатий.
Вони ж великі, інші всі – малі?!!
А, може, кров і в тебе на сумлінні?
Згадай, за кого голос ти віддав?
Чи пам’ятав про цінності нетлінні,
Про честь і гідність, та про ідеал?..
…Летить у вирій вже Небесна сотня,
Лишивши пустку в тебе у душі.
Без них Вкраїна як вдова самотня.
Її не зрадь, її не залиши.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=486870
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.03.2014
автор: Копачівна