Повернення

             «І  натякає  тиша:  повернись…»
                                                   (Майк  Йогансен)

Наша  перша  колиска  –  тиша.
Людське  життя  –  це  вічне  повернення
У  темний  дім  віковічного  «Я»  -
Предковічного  першопочатку,
Де  слова  народжуються
Дітьми  одноокого  Атмана  –
Знаками,  намальованими
На  поверхні  астероїда,
На  хвості  крижаної  комети
Чи  на  ймовірності  
Самотнього  електрона.
Повертаємось:  завертаючи  зірки  
Великого  Воза,
Запрягаючи  Чорного  Дракона  Ніщо,
Завертаючи  рукави  Галактики,
Чи  збираючи  в  кишені  вогники  Стожар
І  знову  запитуючи  себе:
«Хто  ми?  Навіщо  ми  тут  і  для  чого?»
Здогадуємось,  що  ми  уривки
Плинних  думок  Всесвіту,
Цяточки  Великої  Істини,
Дхарми  нескінченної  свідомості.
Дивляться  в  чорне  небо
Поцятковене  вогниками  зір
Двоє  гравців  маленькими  істинами:
Я  і  мій  сірий  кіт.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=486843
Рубрика: Верлібр
дата надходження 19.03.2014
автор: Шон Маклех