Забуті могили, трухляві хрести,
і висохлі квіти, яким не цвісти…
Історії вітер не знає жалю –
і зорі вмирають в небеснім раю.
Лиш пам’яті крила минулим снують,
доносять із мороку істини суть.
На білому світі мільйони могил,
усіх не злічити – не вистачить сил.
Їх доля і участь, як небо – одна,
як місяць у небі – нікчемна й сумна.
Це їм підпирати під зоряний крик
стовп слави титанів, стовп слави владик.
І нам не минути трухлявих хрестів,
нікчемної долі величних світів.
Створено: 1987 рік
Опубліковано: "На зламі дня" - Львів: "Тріада плюс", 2004. 100 с.
С. 47
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=485744
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 15.03.2014
автор: Т. Василько