Не кохайте тих, хто не кохає,
Таке кохання, щастя не несе,
Ви віддаєте їм усе, що маєте,
У відповідь, холодним вітром дме.
При зустрічі у Вас палають очі,
Наповнюється радістю душа,
І теплими стають холодні ночі,
І дні щасливо відлітають в забуття,
Для них ці ночі, все такі ж холодні,
І дні для них, що з Вами, що без Вас,
І дивляться неначе із безодні,
Тим поглядом, який давно погас.
А Ви, засліплені нестриманим коханням,
Як падаюча зірка, горите,
Без роздумів, окутані мовчанням,
Усе життя коханню віддасте.
І в ту, прокляту для закоханих годину,
Коли розтопчуть Ваші почуття,
Ви не жалійте, що були із тими,
Хто радістю наповнював серця,
Ви не жалійте про своє кохання,
Якщо тонули в ньому хоч би раз,
Ви знайте, навіть після розставання,
Для нових зустрічей, настане новий час.
Не звинувачуйте, болючих слів не треба,
І те, що Ви, байдужі їм, простіть,
Кохання птаха, у відкрите небо,
Навіки з серця в вічність відпустіть.
Задумайтесь на мить, колись можливо,
Коли пустими стануть Ваші сни,
Хтось покохає Вас, так безупинно,
Нестерпно сильно, як кохали Ви.
Чиєсь, можливо, розіб’ється серце,
Для когось стане проклятим той час,
Ви відпустіть сьогодні, стане легше,
Ймовірно завтра, хтось відпустить Вас.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=485617
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.03.2014
автор: Янкевич Віктор