Сплять степи,зело дрімає
і свинцева свіжість полину...
Батьківщини іншої не маю-
іншу в серце зроду не прийму.
Мабуть,нас єднає спільна доля
і таки,кого не запитай-
хоч спіткає радість нас,чи горе,
рзом ми,бо з нами рідний край!
Сяйво місячне і таємниця-ніч...
Плачуть верби й шепотить тополя
і ніхто під журавлиний клич
не розлюбить батьківського поля.
Ось і зараз,коли заяснівся
новим світлом життєвий шлях,
всеодно я поетом лишився
стріхи золотої на хатах.
А вночі,до ліжка пригорнувшись,
бачу,як побравшися за руки,
нова юнь,ще сили не позбувшись,
на галявини іде мої і луки.
Але всеж,тіснимий тою силой,
шлю від серця пісню в майбуття:
на землі мені дозвольте милій
тихо з миром закінчить життя.
***
Спит ковыль.Равнина дорогая
и свинцовой свежести полынь.
Никакая родина другая
не вольет мне в грудь мою теплынь.
Знать,у всех у нас такая участь,
и,пожалуй,всякого спроси -
радуясь,свирепствуя и мучась,
хорошо живется на Руси.
Свет луны,таинственный и длинный,
плачут вербы,шепчут тополя.
Но никто под окрик журавлиный
не разлюбит отчие поля.
И теперь,когда вот новым светом
и моей коснулась жизнь судьбы,
все равно остался я поэтом
золотой бревенчатой избы.
По ночам,прижавшись к изголовью,
вижу я,как сильного врага,
как чужая юность брызжет новью
на мои поляны и луга.
Но и все же,новью той теснимый,
я могу прочувственно пропеть:
дайте мне на родине любимой,
все любя,спокойно умереть!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=484811
Рубрика: Лірика
дата надходження 10.03.2014
автор: Забава