Свіча горить

Свіча    горить  ,а    душу    рве    від    болю.
Це  світло    вічності  осяє    шлях:
-  Ми    не  хотіли  розлучатися    з  тобою
Матусю  рідна,але  смерті    жах...

Зненацька    у    безодні    тьму
повів  ,і    навіть    не    спитав,
Я    розумів,що    не    живу  …
-  Матусю,я    ще    не  кохав…

-  Чому    свіча,    скажи,чому?
Як    чорна    хмара,мами    силует
І    сліз    нема,зітхання    крає  тьму.
Горить  свіча,а    в    серце    б’є    багнет    

Ніхто    не    втішить,сина    не    вернеш
І    сутність    втратило    її    життя.
Глибокий    погляд    лине    до      небес,
Горить    свіча,горить    свіча  .
5.03.14.Б.О.  

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=483738
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 05.03.2014
автор: леся квіт