Моя муза не спить.
Тихо сіла мені на плече.
Та мене щось болить.
Щось у грудях пече.
Мила моя, про що ж бо писати?
Про кохання? Або про природу?
Філософію може згадати?
Присвятить комусь оду?
Я не можу, єдина... пробач.
В голові лиш думки про майдан.
Почекай, моя люба, не плач.
Нам не вирватись поки з кайдан.
Дуже важко... бо серце - не камінь.
Бо весна нам приносить печаль.
Більше сотні свічок горять в храмі.
Більше сотні померлих... так жаль.
У них також були свої музи.
Бо з натхненням кидаються в бій.
А ще мужність, постійна напруга.
Було й море на краще надій...
Я не можу писати про щастя,
Бо занадто сумний зараз час.
На коліна так хочу припасти
і кричати: " Ви померли за нас ! "
Ти лети, моя рідна, далеко!
Повертайся, як дощ змиє кров...
Бо не легко тепер... ох, не легко...
Буде мир... то повернешся знов.
24.02.14.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=481599
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.02.2014
автор: Богданочка