Нічому не дивуюся на світі,
Але такого – зроду б не дійшов,
Що в надрах двадцять першого століття
Загинуть люди і проллється кров.
Що піде українець на вкраїнця,
Один – за волю, інший – за срібляк.
Терпіння притьмом полилось за вінця,
Бо вже брехні не втримує земля.
Розіпхана країна по кишенях,
Панує злото і махровий блат,
На українські волелюбні гени
Наліг тяжкий ординський каганат.
І не здає позицій ні на йоту:
Ні віри, ні страму, ні каяття…
Невже верховне крісло і клейноди
Вартують більше за людське життя?
Кипить Вкраїна, як вогненна лава.
Бог ужахнувся видивом гірким
І став між люди на діяння праве.
Голгофа нації. Пілат. Бойовики.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=480930
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.02.2014
автор: stawitscky