Тільки розумієш через певний час, що було потрібно, а що було як раз.
Тільки розумієш після банальноï брехні, як то важко спілкуватись із сучасними людьми.
Тільки все цінуєш після втрати, яку вже не повернути тобі і яка вже сьогодні по ідеї є не варта.
За сваркою чи гучною розмовою ми часом втрачаємо те, що є для нам важливе сильно і вагоме.
Під тиском деяких людей ми
викреслюємо із нашого життя важливих і люблячих людей.
Під тиском думки навкруги ми забуваємо вірити інколи і словам людським.
Часом, щоб сховати наші справжні почуття ми брешемо і кидаємо на вітер пусті слова.
Ми просто закриваємо душу й серця і йдемо , бо знаємо, що біль буде не людська.
Наше життя вимірюється у кількості взуття, хорошого будинку чи наявності прекрасного водія.
А почуття у кількості смс, які ми відправляємо певній людині нашій без істотних меж.
Ми забули, як це дійсно кохати.. кохати по-справжньому, до нестями і не просто писати, а говорити, кричати тверезо, не дивлячись на суспільні закони і межі.
Не закоханість, а кохання, яке описується у книгах хороших, яке є у людей вельможних, яке витримує час і незгоди, а не руйнується після першого крику і незгоди.
Кохання, яке не кричить про своє існування, а просто є і не просить публічного визнання.
Ми дружимо. Дружимо роками і впевненні, що дружба ця не є погана. Ми впевненні, що саме ця людина є вірною і ніколи не покине..
Головне, не зрадить, не бажає зла, а є чистою душею, як джерельна вода.
Наші друзі - це цифри у вк. Їх є багато, але користь від них яка? Є декілька, які напишуть і запитають, а є от ті, хто при зустрічі навіть і не згадає.
Ми боïмося зради, брехні і не любові. А що натомість? Ми зраджуємо без причини, брешемо без меж і виходимо заміж по причині, яку ми називаємо "наявність фінансів і хороших ресурсів для виконання наших найзаповітніших потреб".
Ми покладаємо сильні надії на прекрасне майбутнє нашої мрії, але в результаті через вплив алкоголю ми притупляємо свою можливість , розум і здоров'я.
Через привичку залишати на завтра життя, ми не цінуємо день і не цінуємо два , бо почнемо жити, якщо пощастить, з понеділка чи з нового року, але ж час не стоїть. Не повториться вчора, ні завтра, ні зима. Це життя, його вже не прожевеш ще раз ти як бажа. Треба прийняти все те, що в нім є. Без цього усього воно б було не твоє.
Ми не вітаємось на людях, не говоримо слова, бо ми не знаємо один одного, але насправді.. насправді в нас пристрасть є, але вона під шаром " не можна, не треба і я маю люблячого пацана.."
Ми шукаємо чогось нового, когось нового думаючи, що це дасть можливість нам забути про старого .. але.. нове - це зовсім не нове. Це те ж саме просте старе. Це просто запах інший і інша мова, а в серці і в словах людина точно така, як була вчора.
Запах .. він не забувається, не зникає . Ти памятаєш і у будь- який час згадаєш. Ти не забудеш, бо це було важливо і займало місце, як-не-як, коханої людини.
Ми завжди шукаємо ідеальне, ми в голові своїй будуємо прекрасне, але кохаємо не те, що уявляли.. любов - це те, що не дивиться на плани.
Ми пам'ятаємо слова і вчинки, які змінили нас і нашу поведінку. Ми пам'ятаємо все те, що було погане і завжди ми готові ударити цими знаннями того, хто постарався, довів до істерики і у серці шраму.
ми завжди виправляємо людей у їхній мові, у помилках чи у вибору теми для розмови, але не звертаємо уваги на свою вимову, свою поведінку чи характер свій зразковий.
Ми зависаємо на роки удома, не бачивши життя у своïй красі по - повній. І через це не відчуваємо смаку свободи, смаку життєвої насолоди і смаку кохання адже сидіння вдома не принесе тобі ні спілкування, ні знайомства, ні зрушення у плані " емоційного бажання".
Самотність - не завжди погано, але час від часу, не часто і помалу.
Поки є можливість і тяга до життя, поки молодий і кров кипить в жилах - не псувати очі і молоде життя в чотирьох стінах біля ноута. Не боятися, а робити те, що в голові, те, що в серці, бо жалкуватимеш завжди.
Ми пишемо. Ми дружимо. Ми обираємо. Когось кохаємо. Когось ображаємо. Із кимось ми готові переспати. Із кимось ми готові до кінця життя не розмовляти. Ми куримо. Ïмо. І звичайно, ми бухаємо, але тільки по святах, яких " вихідними " називаємо. Ми ходимо. Танцюємо. Гуляємо. Ми часто на пальці хлопців заглядаємо. Ми спішимо додому. Ми чекаємо суботи. Живемо із суботи до суботи. Ми конкуруємо з собою. Малюєм очі, нігті, віï і брови. Ми витрачаємо шалені гроші на фігню. Ми хочемо дітей здорових, але купуємо коноплю . Ми кричимо на рідних. Ми ображаємо словами. Ми зустрічаємось роками. Ми виходим заміж. А потім через час ми знову виходим заміж. Ми спимо із ким попало, а потім ревемо, що хворі і вмирати рано. А ще , ми знаємо, що ми одні. Одні. Такі одні..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=480920
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.02.2014
автор: taniyaa