Чортківські церкви у жодній з яких ми не повінчаємось,
Люди,посмішки,мости…
Ми досить часто самі над собою знущаємось,
До повної втрати мети!
Небо,вулиці,вітрини і будинки,
Усе переповнене вщерть тобою….
Діти на площах сміються дзвінко,
Мов квіти небесного крою!
І будь-яка життєва круговерть
в порівнянні з тобою іграшка лише,
Ти стріла,а я твоя мішень!
І де б мене не зустріла смерть,
Я завжди носитиму тебе в душі,
Любов,як відомо,немає межі!
І навіщо мені земна твердь,
Якщо у мене ти( на щастя)є:
Щось тепле,близьке,рідне і моє…
Щось дивовижне,неймовірне,мрійне…
Щось невагоме і завжди стихійне!
Чортківські церкви,де ми,на жаль,не повінчаємось,
Люди,посмішки і сни…
Ми надто часто самі над собою знущаємось,
До повної втрати весни!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=480888
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 21.02.2014
автор: Той,що воює з вітряками