У натовпах душ,
У метро, на життєвих узбіччях,
Між тими, що просять,
І тими, хто їм подає,
Настирливо йду,
Задивляюсь в далекі обличчя,
Боюсь серед них пропустити єдине – твоє.
Дурні сподівання,
Та ми наче діти, їй-богу.
«Це ти? Зачекай!»
Покотилась нестерпна сльоза.
«Ой, вибачте, пане,
Ви просто так схожі на нього…»
А може, то й він був,
Та просто мене не впізнав.
Отак і живу,
Не боюся ні чорта, ні бога.
Хтось скаже: «кохання», а дехто процідить: «шиза».
06.12.12
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=480543
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.02.2014
автор: Аліна Харламова