Чому мовчиш, дитинства друг?
Ти й досі одинак у полі,
Де вздовж доріг біжать тополі,
Милуючись на красень дуб.
Що стережеш у полі цім?
За довгі роки постарішав,
Та вірністю все ж душі втішив
Прадавніх наших козаків.
Тут, з площини пустого поля,
Ледь витинається бугром,
Століть помічений тавром
Курган, хранитель слави й болю.
Не переймайся, брате мій, -
Ще прийде час, і ми з тобою,
Не осквернивши душ покою,
Відродимо козацький дім.
Ще кучерявою главою
Труснеш, і осінь золота
Зійде до них, мов каяття,
Забутих пам’яттю людською.
Живи ще, поки я живу,
Задля дітей і задля внуків,
І задля серця перестуків,
Що так потрібно козаку.
Закохані біжать тополі,
А ти мовчиш і, мов свіча,
Згораєш в тиші часу. Та
Все ж, ти – символ сили й волі!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=480116
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 17.02.2014
автор: Г. Король