Для мене ніби мачухою стала,
До болю рідна, завжди, і до сліз.
Країно мила, встань! - ярмо зухвале
Чужинець нам для розбрату приніс.
Йому ні мова наша українська,
Ні звичаї, ні навіть ця земля -
Ніяк не можуть стати рідні, свійські:
На українську шию є петля.
Синів надійних залишилось мало,
Не досягти прозорої мети.
Встань, Україно, бо біда настала, –
Чужина знову стукає в хати!
Упевненість моя не має ходу,
Без материнських ніжних почуттів;
По Україні наче привид бродить:
Отруту сіє для жахливих снів.
А сни малюють болісну картину:
Квітучий край, нахабно, - на шматки!
Народ спокутує чужу провину...
Чатують здобич люті хижаки...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=48003
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 20.11.2007
автор: Петро Корнійчук