Країна, що живе із потребою внутрішньої трансплантації,
Люди її на межі особистісного дефолту,
Від революції до революції по періоду адаптації,
Від східного і до західного фронту
Без змін.
Колись ми любили сніг і дощі, чорні ще свіжі траси
І вицвілі магістралі,
Колись це життя чорним чаєм по білому молоці,
Яким розливалось по тиглям плавкої сталі.
Лобіювати права - не значить вірити у народ,
Чорним чи сизим димом - не вісником-птахом протесту,
Сіті не спинять ріку, яка вимиває грот
На березі океану - солоного материкового перехресту.
Відчувай її відчай, дихай із нею в ритм,
Латай її крила, прошивай всі серцеві рани,
Бачиш, які чорні на грудях стигми
Від постійно програних битв,
І які надто сірі очі -
Це тому, що немає мами.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=479792
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.02.2014
автор: Мирослав Гончарук_Хомин