Я УПАВ В СОРОК ПЕРШІМ…

Я  упав  в  сорок  першім…
О  мамо,  пробач!
Донині
солом’яна  стріха,
рушник
і  святковий  калач…
Нас  двоє  було,  –
гвинтівка  –  одна…
Стоїть  обеліск,
імена…
Була  тоді  осінь,
а  ніби  весна…
Він  поруч  лежить
в  одній  гімнастерці
донині.  Він  спить!
Я  ж  досі
ніяк  не  засну  –  
всі  думи  про  тебе
єдину,  одну!
Хто  хату  починить,
води  принесе,
у  будень,
на  свято
у  гості  прийде?
Три  дні  і  три  ночі
не  їв  і  не  спав…
А  тільки  стріляв  і  стріляв.
Мене  не  шкодуй  ти  –
війна  є  війна…
Таких  нас  багато  –
карбовані  дрібно  
усіх  імена!
...На  третій  день  танки.
Граната  –  
і  танк  запалав…
Пораненим  в  груди
в  траві  я  лежав.
…На  Свята  Великі
тут  –  квіти,  вінки,
все  прибрано  чинно,
співають  пташки…
Тоді  була  осінь,
а  наче  весна…
Я  кров’ю  стікав,
а  ворог  поганий
мене  все  топтав  і  топтав!
…Всі  славлять  солдата,
напевне,  й  мене,
та  вголос  ніколи  
не  кажуть  про  це.
Дві  в  мене  могили  –
є  друга  в  селі:
свічки  там  палають,
там  любо  мені!
Й  ім’я  там  –  не  слово  пусте!
От  тільки,  матусю,  
хто  дров  тобі  знову
в  цей  рік  завезе,
порадує  словом,
до  хати  ввійде?
Прости  мені,  мамо,
я,  може,  б  і  жив
і  внуків  веселих
тобі  народив…
Не  стерпів  зневаги  –
гранату  зірвав,
помстився  я  ворогу  –
сам  же  не  встав…

Я  чую  промови
і  гарні  слова...
Тоді  була  осінь,
а  наче  весна…
Всі  славлять  Солдата,
Героя…
Можливо,  й  мене,
та  тільки  хто  скаже,
хто  скаже  про  це?


Створено:  1988  рік
Опубліковано:  "На  зламі  дня"  -  Львів:  "Тріада  плюс",  2004.  100  с.
С.  68  -  70

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=479751
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 16.02.2014
автор: Т. Василько