У сніг загубились шапки їх з овчини –
Додолу зірвало з макітри гілляччям,
Та швидше до Бугу! Лиш юність хлопчини
Згадала про шапку – най галич прокряче…
Тікали від панства повстанці козачі,
Розбиті на друзки – ворожа кіннота
Все вслід їм гарчала: «Шляхетської вдачі
Скуштують прокляті, наїсться голота!»
До річки галопом неслось полювання:
«Не вдасться нікому уникнути страти!»
Ще мить і скінчиться зухвале повстання –
У крилах із пір’я засяють паради.
Аж ніби загін той розсіявся димом –
Раптово озвалось за Бугом козацтво,
Під шляхтою лід скрес і згіркло полином
Лаврове все листя… Гірке марнославство.
«Прокинься, хлопчино, підемо по воду
До дзеркала річки, тримай-но сокиру.
Тепер воріженькам не буде проходу.
Хай їм ополонка зійде за могилу…»
«Де коні, де шаблі, нема вже й пістолів?!.. –
Сміявся полковник – летіли прокляття,
Гриміли удари. – Не буде престолів!
А буде вкраїнське козацьке завзяття!»
04 вересня 2013 р.
У прагненні зменшення попередньо домовленої підконтрольної Війську Запорізькому території за рахунок земель, приналежність яких досі вважалась спірною, 10 березня 1651 р. польсько-шляхетська кіннота Лянцкоронського, відділившись від основних сил Речі Посполитої, що залишилися в місті Сутиски під командуванням Калиновського, після вдалого розорення та спалення менших містечок нарешті з'явилась під Вінницею. Але на цей раз попри чисельну перевагу посполитих полковник Війська Запорізького Іван Богун, який керував обороною міста, усе ж зміг уміло протиставити нібито неочікуваному маневру супротивника свою воєнну майстерність і хоробрість козаків, підтриманих простими мешканцями міста.
Полковник, враховуючи труднощі в захисті міста невеликим гарнізоном козаків, наказав перейти до місцини між монастирів, що була добре підготовлена до оборони, зокрема мала доступ до води, який так і не змогли перекрити посполиті. Саме звідти козаки мали завдавати швидких ударів ворогові, неушкодженими повертаючись до укріпленого району.
Насамперед, він вирішив удатися до військових хитрощів і заманити ворога в пастку. На річці Буг заздалегідь були прорубані ополонки, які вкрилися тонким шаром льоду й були притрушені соломою, а згодом і вранішнім снігом. Ледь зав’язавши бій, козаки перейшли до відступу, тікаючи від польської шляхти в удаваній паніці (один із найулюбленіших прийомів степових народів) в напрямку річки Буг, куди за ними вслід поспішно рушила ворожа кіннота. По вивченому маршруту козацьке військо без вагань перейшло на інший берег, поляки ж несподівано для себе вимушені були скупалися в березневій водиці.
У результаті цього маневру було знищено багато польської кінноти. З великими труднощами вдалося врятуватися самому Лянцкоронському. Тяжко побитий прикладами самопалів він ледве вибрався з ополонки. Так ганебно для шляхетського війська закінчилася перша спроба захопити Вінницю. Одержавши звістку про поразку загону Лянцкоронського, основні сили на чолі з Калиновським поспішили на виручку. На другий день вони оточили місто, але їх також згодом спіткала невдача. Ані німецькі найманці, ані численні бомби, які вчасно встигали загасити козаки, не допомогли взяти місто штурмом.
Богуну ж у найближчі дні через побачений ворогом у нічну розвідку зрадницький відблиск місяця на козацьких обладунках також довелося скупатися в одній із власних ополонок. Незнання пароля для правильної відповіді загону жовнірів ледве не коштувало йому й іншим розвідникам життя. «Особлива небезпека загрожувала Богунові, – писав В. Коховський, – його впізнали по блиску кольчуги, яка висвічувала при місячному світлі, і кожен палкий поляк намагався захопити його в полон. Відбулася жорстока сутичка. Один ударив Богуна древком прапора по голові, інші схопили його за руки й ноги. Відзначаючись надзвичайною фізичною силою, Богун одним рухом скинув повислих на ньому ворогів, вирвався та, відбиваючись шаблею, погнав коня через річку. Кінь Богуна потрапив в ополонку, його закрутив вир, били уламки льоду, він задубів, але вискочив із води й щасливо доніс вершника до монастиря. Наче сама доля вирвала з рук шляхти здобич – Іван Богун вийшов із цієї сутички неушкодженим».
Облога тривала ще деякий час, допоки посполиті в паніці не відступили, залишивши весь свій обоз. Неабияк їх налякала звістка про швидкий підхід до міста додаткових військ, надісланих гетьманом Богданом Хмельницьким.
Захист Вінниці став першим із визначних подвигів Богуна, які зберігає народна пам'ять. Не раз ще йому доводилось проявляти свою стійку державницьку позицію – досягнення Військом Запорізьким повної незалежності. Як писав до польського короля коронний обозний Анджей Потоцький, Іван Богун із тих козаків, для яких «найвища державна рація – щоб не бути ні під вашою, королівською, милістю, ні під царем».
Більше за посиланням:
http://bogunsait.narod.ru/vinnitsa.htm
Росли сини і веселили
Старії скорбнії літа...
Аж поки іменем Христа
Прийшли ксьондзи і запалили
Наш тихий рай. І розлили
Широке море сльоз і крові,
А сирот іменем Христовим
Замордували, розп'яли.
Поникли голови козачі,
Неначе стоптана трава.
Украйна плаче, стогне-плаче!
За головою голова...
Подай же руку козакові
І серце чистеє подай!
І знову іменем Христовим
Ми оновим наш тихий рай.
1847, Т. Г. Шевченко.
Я все спізнав, усі закони вовчі.
І чорту – на, і Богу – на.
Та найстрашніше – очі, очі! –
скажені очі Богуна.
Чоло і вічі – справи чоловічі.
А на Страшному стрінемось Суді,
Богун мені подивиться у вічі, –
що я скажу йому тоді?!
Ліна Костенко – «Берестечко», 1966.
Схема
У СНІГ за-гу-БИ-лись / шап-КИ їх з ов-ЧИ-ни –
!10 010 / 01! 010
До-ДО-лу зір-ВА-ло / з ма-КІТ-ри гіл-ЛЯЧ-чям,
010 010 / 010 010
Та ШВИД-ше до БУ-гу! / Лиш Ю-ність хлоп-ЧИ-ни
!10 !10 / !10 010
Зга-ДА-ла про ШАП-ку – / най ГА-лич про-КРЯ-че…
010 !10 / !10 010
Ті-КА-ли від ПАН-ства / пов-СТАН-ці ко-ЗА-чі,
010 !10 / 010 010
Роз-БИ-ті на ДРУЗ-ки – / во-РО-жа кін-НО-та
010 !10 / 010 010
Все ВСЛІД їм гар-ЧА-ла: / «Шля-ХЕТ-сько-ї ВДА-чі
!1! 010 / 010 010
Скуш-ТУ-ють про-КЛЯ-ті, / на-ЇСТЬ-ся го-ЛО-та!»
010 010 / 010 010
До РІЧ-ки га-ЛО-пом / не-СЛОСЬ по-лю-ВАН-ня:
!10 010 / 010 010
«Не ВДАС-ться ні-КО-му / у-НИК-ну-ти СТРА-ти!»
!10 010 / 010 010
Ще МИТЬ і скін-ЧИТЬ-ся / зу-ХВА-ле по-ВСТАН-ня –
!1! 010 / 010 010
У КРИ-лах із ПІР-’я / за-СЯ-ють па-РА-ди.
!10 !10 / 010 010
Аж НІ-би за-ГІН той / роз-СІ-яв-ся ДИ-мом –
!10 01! / 010 010
Рап-ТО-во о-ЗВА-лось / за БУ-гом ко-ЗАЦ-тво,
010 010 / !10 010
Під ШЛЯХ-то-ю ЛІД скрес / і ЗГІР-кло по-ЛИ-ном
!10 011 / !10 010
Лав-РО-ве все ЛИС-тя… / Гір-КЕ мар-но-СЛАВ-ство.
010 !10 / 010 010
«Про-КИНЬ-ся, хлоп-ЧИ-но, / пі-ДЕ-мо по ВО-ду
010 010 / 010 !10
До ДЗЕР-ка-ла РІЧ-ки, / три-МАЙ-но со-КИ-ру.
!10 010 / 010 010
Те-ПЕР во-рі-ЖЕНЬ-кам / не БУ-де про-ХО-ду.
010 010 / !10 010
Хай ЇМ о-по-ЛОН-ка / зій-ДЕ за мо-ГИ-лу…».
!!0 010 / 01! 010
«Де КО-ні, де ШАБ-лі, / не-МА вже й піс-ТО-лів?!.. –
!10 !10 / 01! 010
Смі-ЯВ-ся пол-КОВ-ник – / ле-ТІ-ли про-КЛЯТ-тя,
010 010 / 010 010
Гри-МІ-ли у-ДА-ри. – / Не БУ-де пре-СТО-лів!
010 010 / !10 010
А БУ-де вкра-ЇН-ське / ко-ЗАЦЬ-ке за-ВЗЯТ-тя!»
!10 010 / 010 010
Силабо-тонічна система
4-стопний амфібрахій 010 з постійною цезурою після 2-ої стопи
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=479278
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.02.2014
автор: Andrew Pushcha