«Я люблю ее, и это странно, ведь в ней все то, что мне ненавистно в других, но тем не менее я души в ней не чаю».
Джон Стейнбек «Зима тревоги нашей»
Несподівано для себе в 20 років захотілося банальної романтики…. Романтики навіть в чашці кави, яку зазвичай п’ю сама. Захотілося справжнього пориву, «пориву» як у першому вірші. Захотілося не помічати часу і всього того, що змушує думати. Старію, чи навпаки?
Часто відчуваю себе чорно-білим фото, яке приречене стояти в рамці. Я так не хочу. З іншого боку, тільки в чорно-білому знімку видно душу…… Ні, краще зостатись собою, може я «виросту» і рамка трісне…. Найбільше лякає те, що я перестала жити сьогоднішнім днем, але одночасно і про майбутнє я не думаю. Просто не можу радіти до кінця. Якась дивна форма дорослішання……. Стривайте, я чую хрускіт, може, це моя рамка? Чи це знову від сидіння хрускає моя спина?
А, може, моя рамка трісне від когось? Може річ не тільки в мені? Хочеться вірити в краще, але на всяк випадок я теж буду рости………
Кажуть, єдине, що не змінюється в людстві з часом, це - почуття. Ми відчуваємо, а, отже, не черствіємо душею. Зовсім не важливо, скільки Вам років і скільки раз Ви обіцяли не піддаватися почуттям. Любов все одно приходить, саме тому людина і досі не розгадала цей секрет.
Що означає любов сьогодні? У когось це мурашки по шкірі, для когось ще досі щось невідоме, у мене це відчуття, неначе в середині щось перевертається. Якби там не було, всі хочуть любити і отримувати те ж саме у відповідь. Кохання дійсно окриляє, навіть не взаємне. Найгірше, коли кохання соромляться. Носити в собі найважче, але найнадійніше. Ми живемо в світі, де кожен хоче відгородитися від суспільства у своїй мушлі. У всякому разі, відчувати сильний потяг до когось, хай навіть в своїй мушлі, це дійсно круто. Чому люди так бояться цього? Іноді в стражданні народжуються справжні шедеври творчості. Це час розібратися в собі, прийняти, або навіть змиритися з чимось. Особисто я, ніколи не вважала самотність якимось прокляттям. В цьому стані є маса переваг. Не подумайте, що я хочу заспокоїти самотніх людей в переддень Дня всіх закоханих. В Німеччині 14 лютого – День психічнохворих. А хіба від кохання не паморочиться в голові? Любов наштовхує на ризик, когось вона, навпаки, стримує. Але вона завжди пробуджує нас від сну. Краплина суму в цей день накочується хіба що від того, що за вікном лютий місяць і попереду останній шматок ненависної зими.
Я не знаю як ви відсвяткуєте 14 лютого, але не замикайтеся в собі. Кохання – це не тільки душевний і фізичний потяг, це і любов до людей, тварин, життя, улюбленої музики, роботи……. В цей день присвятіть трохи часу собі, скажіть щось приємне, але найважливіше, не злякайтесь сказати про свої почуття іншим. Так точно стане тепліше, навіть у мокрому взутті. Придивіться уважніше до назви – це свято не лише для закоханих пар, це свято для всіх, хто здатний відчувати і хто відчуває любов. Не тільки в цей день, а й взагалі я бажаю Вам бути людьми, а рамки прибережіть для фотознімків незабутніх моментів.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=479212
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.02.2014
автор: Руслана Лукаш