Діряві хмари – велетенське сито –
небесну манну сіють на поля.
Десь там щедрує ще моє дитинство –
під сволоком в колисці немовля.
[i]– Ну що тобі, моє дитинство, дати?[/i]
Черству шкуринку? Крихту зі стола?
Чи он оту бурульку полизати,
що сріблиться льодяником з дупла?
Чи може завірюху пелехату –
хрещену матір першої зими
покликати у вихололу хату,
щоб напоїла повними грудьми?
Аби хлоп’я таке ще невелике
і нерозумне у свої роки
уговталось, аби без твого крику
щасливо почувалися батьки.
Відхрипло колядою, відлетіло
за мить одну, неначе й не було,
коли бурульку крижану хотіло,
коли вмирало з голоду село.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=478734
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.02.2014
автор: I.Teрен