Ще одна нікчемна ніч.
Що вона змінила в мені?
Типово - нічого.
Ще одна хвилина проходить поволі
і все таки повз мене.
Я не відчуваю часу,
не відчуваю сили.
Я хочу знайти себе подалі від світу,
далеко в незбагненності.
Взяти у себе серце,
покласти в руки і показати небу.
Поговорити з ним.
Поговорити з птахами.
Поговорити із землею.
Поговорити з дубовою корою.
І нехай мої уста мовчатимуть.
Розмову вестиме лише оте серце,
що в руках.
Я намагатимусь бути щирою.
Я тоді буду собою.
Я буду сміятися від болі
та плакати від щастя.
Я буду тою, яка є.
А небо дивитиметься на мене
поглядом вічного добра.
А птахи літатимуть наді мною,
вітром розносячи свободу.
Я знатиму, що вони поряд.
Я знатиму, що мене чутно,
коли я насправді мовчатиму.
Невагомість. Усе легке і щире.
Я повертаюсь у ніч.
Що вона змінила в мені?
Типово...Нічого.
Лишень мої нікчемні мрії.
Мрії про те, як нарешті
говоритиму серцем.
Про те, як те серце
нестимуть теплі руки.
Про те, як люди почнуть
слухати мовчання.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=478196
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.02.2014
автор: Катя Черемнова