Осмислення...
Навколо мене мертві люди,
як квіти, що пропали без води.
Я озираюсь, а вони повсюди...
і всюди-всюди їх гнилі сліди.
Так, у натовпі вистачає зомбованих істот
Думки яких направлені у задоволенні своїх потреб
Вони звикли жити серед нечистот
І рівень їх IQ не більше ніж в амеб…
Я задихаюсь, опинилась в клітці.
Врятуй мене і забери подалі,
Бо я не знаю скільки треба квітці
Води святої, щоб забути про печалі.
Ти дихай рівно, набери кисню про запас
Запам’ятай ти інша, справді вільна
Усміхнись серед цих бридких гримас
І нехай всі думають, що БОЖЕвільна…
Спостерігати вже немає сили,
Й кричати і давитися від сліз.
Я знову хочу в свої небосхили!
Я жити хочу... а в мені лиш злість.
Й криків непотрібно, запроси тишину у гості
Поговоріть із нею, створіть разом теплий діалог
Відчини вікно, й випусти на волю людські всі злості
І пам’ятай, що тебе бережуть двоє: я і Бог…
Врятуй мене, бо задихаюсь, чуєш...
Навколо мене тільки мертві люди.
Я вірю, що всі рани залікуєш,
хоча вони були і є...
та все ж не всюди.
Твої легені наповню я світанком
І буду ніжно лікувати болючі ранки…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=477788
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.02.2014
автор: EroS