Обличчям до вітру –
і вітер в обличчя:
така наша доля сумна –
пригублену чару нам вже не пролити,
а випити треба – до дна!
Й нехай її трунок
пече до знемоги:
Голгофта – не храм каяття,
увінчана смертю Пророка і Бога
Голгофта – вершина життя!
Не лаври судились
й не треба журавить:
зима все змете й замете –
по всьому й залишиться правди,
що слово – трухляве й пусте!
Створено (1986), 22.06. 1987 року, смт Брошнів (Івано-Франківщина).
Опубліковано: "На зламі дня" - Львів: "Тріада плюс", 2004. 100 с. - С. 8
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=477245
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 05.02.2014
автор: Т. Василько