Осінній вітер вщент мене заколисав,
Як я ішов із цвинтаря, хитаючись,
В крамниць вітринах погляд твій шукав,
Все сліз потік сховати намагаючись...
А думи йшли в такі стрімкі висоти,
Коли у смутку я дививсь осиротіло,
Як трунарі, раби одвічної скорботи,
Вкладали в витвір свій твоє прекрасне тіло...
Землі-земне... Та марні сподівання
Що серце обрете із плином часу спокій...
Незгасла пам"ять невичерпного кохання
Додасть тепла у смуток одинокий...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=476747
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.02.2014
автор: Сокольник