Над уламками нашої осені,
крізь долоні твої піском
висипаюсь достоту. Досить.
Я метелик під твоїм склом.
М'ятним льодом скляної неволі,
мов в біноклі земля за бортом,
Моя радість - ти - з присмаком солі.
я самотня, немов Робінзон.
Я під товщею брухту і пилу
цього міста. Боліло й пекло,
Коли ти відірвав мені крила.
Я - метелик під твоїм склом.
І у мене життя, мов у глину,
Ти вдихнув, наче Пігмаліон.
Знаєш, досить із мене, милий...
І розсипалось градом скло.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=476155
Рубрика: Лірика
дата надходження 31.01.2014
автор: Asha