Україна палає не щастям, не миром й любов`ю
Не талантами геніїв, що завжди славили нас
Наша ненька злилась громадянською кров`ю
Чи вважав хтось можливим це, у незалежності час
Споконвічно боролися за суверенність, свободу
Ми ж за віру, за мрію, за спокій старого й дитини
За життя у країні з всевладдям народу
З верховенством й гарантами прав людини
Ми зуміли здобути, і ми осягли незалежність
Недарамна та кров що пролита від наших дідів
А тепер що, війна? – незбагненність
Найстрашніша біда, що постала з кошмарніших снів
Та хіба ж так буває, у нас громадянське суспільство?
На майдані гримить на весь світ революція
І хіба в демократії можливе насильство?
Досконала ж прийнята Конституція.
Похилилась калина і смутком покрилося серце
Помокрів наш «Кобзар» від Шевченківської сльози
Це ж моя Батьківщина! – лунає у зачинені дверця
Це був лише вітер,а ми не допустим грози...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=476042
Рубрика: Лірика
дата надходження 30.01.2014
автор: Марина Мариніна