Що нас жде попереду? – Не знаю
Страшно вже дивитись на екран.
Не про мене – моя хата скраю,
Я з тобою бойовий Майдан,
Я з тобою серцем і душею.
Я згораю поміж барикад
Гнів людський за Божою межею,
Але вже нема шляху назад.
Тільки не паліть,не убивайте,
Адже поруч брат твій,побратим,
Якби там не було – пам’ятайте,
Має щось в душі бути святим.
Не паліть на барикадах ватру,
Бо в вогні згорить чиясь душа
І тоді нічого вже не варта
Твій порив – ні слова,ні гроша
ІІ
Жінки палили пам’яті свічки,
Горіли жалібно лампадка
І шини,як розпечені вінки,
В вогні димились Києву на згадку
В тому диму топився людський гнів,
Серця від болю рвались на кусочки
Вогонь скорботи свічкою горів,
Летів у вічність,як сухі листочки.
ІІІ
Усе що під руками пішло врух
І відступати вже ніхто не хоче
А чорний дим стелився,як павук,
Засліплював Майдану гнівом очі
Народ боровсь за правдоньку свою,
Для кожного святе – це перемога,
Лиш три священники на лінії вогню
Стояли і молилися до Бога
Блищав вогонь уже горівших свіч,
Печаль стікала воском на морозі,
А три священники молилися всю ніч,
Холодний вітер витирав їм сльози
Майдан затих. Усе кругом затихло
У бочку хтось підкинув свіжих дров
О Боже добрий,вислухай молитву
Недопусти,щоб знов чиясь пролилась кров.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=475383
Рубрика: Лірика
дата надходження 27.01.2014
автор: Надія Голіней