Ікона життя розмальована
У білі і чорні фарби.
Під ними навік похована
Трагедія втрати скарбу.
Між мною і Долею – лінія.
І відстань між нами – в постріл.
Живу, як мішень, під прицілом я,
Дуеллю стискаючи простір.
І знову плачУ розлукою,
Уперто йдучи до бар’єру.
Знов серце тривожно стукає:
Я в дуло дивлюсь револьверу.
Завжди за рахунок юності
Нас доля навчає жити.
Найкраще згоріло в дурості
Невміння життя цінити.
«Надія вмирає останньою».
Чому ж з цим ім’ям «НАДІЯ»
Такою порою ранньою
За обрієм згасла мрія?
За обрієм згасло невпізнане
Прекрасне палке кохання.
За обрій упала істина
«Надія вмирає останньою».
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=474904
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.01.2014
автор: привіт