Люба моя мила, ти моя дружина
Що з тобою стало, чому ти змарніла
Чому дозволяєш лихо коїть долі
Слухаєш не серце, а чиєїсь волі
Чому як у темниці ти душу тримаєш
Чому хочеш знищить, чому убиваєш
Те що з Батька волі, ти ж сама зростила
Прийняла до серця, дитя народила
Вже деревце наше, стало зеленіти
Із життям, із Богом стало гомоніти
Вже готова доля, щастям укривати
А із неба Батько, «благість» дарувати
Та чогось як завжди, із чужої волі
Вперто хтось не хоче, для нас щастя й долі
Враже око коле, наша спільна нива
Обіцянки й лукавство, лестить вража сила
Нищать, розвертають, ладять все на своє
Ганьблять та плюндрують Святе Боже слово
Нащо заробляти, - у Батька просити
Якщо можна просто, зрадить й збагатіти
Та душа не знає, то лукава змана
Для когось нажива, - їй рабська оправа
Вже на шиї пута, руки у кайданах
Рвуть з всієї сили, тягнуть як барана
Щоб загнати в рабство, тілом торгувати
Щоби ж її плоттю, пана годувати
А твоя хатина, мрії, сім’я, діти
Вже накрила хмара, щоб осиротити
Щоби роз’єднати, чоловіка й жінку
Щоб зробить з дитини, їхню «сиротинку»
Так простіше пану, управлять ордою
Вихвалятись нами, перед «сатаною»
Ну а ти ж із часом, може зрозумієш
Що було то щастям, сімейні «роздири»
Непорозуміння: чоловік - дружина
Теща та свекруха, і мала дитина
Все то нам від Ботька, бо Його ця ласка
Нам для благодаті, сотворена казка
Тільки для творіння, є одна умова
Працювать з любов’ю, гарно як для Бога
І прибуде радість, серце сповнить співом
І злетить у небо пісня солов’їна
Дяка у молитві за поля й хатину
За свекруху й тещу і малу дитину
За турботи в домі, в полі, на городі
Бо велике щастя, «пребувать» в любові
І не треба вражій, «мзду» платити силі
І не тре вбивати, мрії та надії
Люба моя мила, ти моя дружина
Молю тебе перед Богом, - не сироти дитину
Не вбивай майбутнє, для сім'ї - благаю
Підемо ми разом, в небеса до Раю…
P/s
Не сумуй не треба, усміхнеться доля
Заживемо й ми щасливо, - на все Божа воля!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=474468
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.01.2014
автор: Сергій Кріпак*