покоління самотніх та сумних,
веселих та щасливих,
покоління молодих людей з волоссям різних кольорів,
з рваними джинсами та розтягнутими майками,
з нірваною та ей сі-ді сі в навушниках,
з болем в серці та надією в душі...
всіх нас об'єднує не тільки субкультура
і не музика, не фільми,
нас всіх об'єднує одне велике бажання кохати
і як би ми не суперечили цьому,
як би ми не кричали, що це все брехня, що кохання не існує,
як би скептично ми не говорили, ми всеодно,
кожен з нас прагне знайти це саме щире та відверте,
саме близьке та рідне, саме жадане та справжнє, що не є, кохання...
і кожен день, прокидаючись зранку ми можемо обманювати себе,
вводити в оману інших,
говорити, що справжнього кохання не існує, що воно буває лиш раз,
що таке кохання дається з небес і ми не гідні його відчути...
ми всеодно сподіваємось, що одного щасливого дня зустрінемо того чи ту єдину,
що змінить світ і відведе від самотності якою ми вже наситились зповна...
і кожен день, спрямовуючи свій погляд в небеса, на губах читається глуха молитва,
і кожну ніч, рахуючи в черговий раз зірки, в голові лунають завітні слова,
слова, що перед сном відбиваються ехом у душі...
і на повторі завжди таке нестримне, таке жадане бажання жити,
і це життя розділити з тим, хто пройде його з тобою тримаючи так міцно за руку...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=474399
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.01.2014
автор: Annaleto