з тобою вмерли всі мої….


Навпіл  розривались  мої  скроні,
Одна  до  одної  тулилися  долоні
І  я  не  до  неба  піднімала  очі,
До  землі  вони  приковані  від  нині...

В  цій  сірій  землі  тепер  мої  молитви,
Мої  позбавлені  вуста  тебе,
Як  сподвигну  на  терені  надії
Я  зрузуміла,  що  сама...

Знаєш,  любий,  за  тобою  все  частіше,
Летять  мої  думки,
Голос,  руки  твої  вони  такі  хороші..
Та  твоє  тіло  в  труні...

Мене  тривожить,  що  від  нині  
тебе  цілують  змії  і  павуки,
Твоїми  вустами  упиваюсться  богині
Підземної  сатанинської  краси...

Мене  тривожить  це  переше  грудня,
Рік  з  чимось  вже  прошло,
Я  загоряюсь  спомином  і  гину...
Бо  я  тебе  не  відпущу...

Коли  від  чергового  йду  я,
Згадую,  що  у  нього  твої  очі  чи  вуста,
Вибач,  зраджую,  я  знаю...
Адже  обвінчана  з  тобою  після  смерті  я  була...

Наші  плани  спустилися  до  низу,
Ти  мене  любив,  як  я  тебе...
Тепер  пробач,  я  буду  жити,
Я  буду  дихати  за  нас  двох...

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=473169
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.01.2014
автор: Даша Піддубна