Рясна волога всіяла кущі,
Дими плояться пасмами густими.
В дерев суглоби ниють на дощі,
А у поета на хронічні рими.
У порах року дні, немов сторчма:
Примхливий січень березнем муркоче,
І у благому плащику зима,
Снує у сквері, ніби потороча.
А що поет? Йому і сніг, і дощ
У час натхнення за́вжди на догоду,
І на скрижалях вихололих площ
Він сам для себе створює погоду.
Захоче - біле прядиво зими
Худі гілки сповиє, ніби ру́но,
Або змахне уявними крильми -
І заскрипалить вітер шовкострунно!
За мить плачем розродиться гроза,
Немов дівча ображене, капризне...
А потім неба свіжа бірюза
Остудою ментоловою блисне.
А там веселки теплі кольори
Задріботять пружинками по сходах!..
Бо ж будь-якого часу, чи пори
У творчих на душі своя погода.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=472936
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.01.2014
автор: Наталя Данилюк