Я буду дивитись на тебе,
із висі чортківського неба...
Із тверді калузьких мостів,
Мені вже напевно не треба,
Писати нових віршІв!
Без сенсу плодити ілюзії,
Про велич своєї душі...
Перед Господом ми голопузі,
Нащадки старих божків!
І ми нічого не варті,
Навіть у власних очах...
Усе ще застигли на старті,
Де нас вже чекає крах!
І наша партія шахів,
Від першопочатків фарс...
Ми втілення власних стрАхів,
А наше буття тільки дартс...
Ми дротики цього світу,
Мішені для зла і образ...
Та інколи хочеться літа,
Любові і ніжності в нас!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=471588
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 10.01.2014
автор: Той,що воює з вітряками