Залишаєш по собі диво-сліди
Тільки плескіт хвиль у моїй пам’яті
Все, що розпочинали з тобою, розтануло, як той сніг
І немовби вуха не чули тебе
І очі не бачили
Ні про що не жалкую
Твоя з’ява – першоцвіт весни
Босоніж блукаючи травами, вірити у щастя так легко нам
І минуле у прийдешнє вплітається
Адже спогади – то вірні кати
Що ніколи не залишать без нагляду
Ти приходиш у снах і це трохи тривожить
Межа надто тонка
Ми ж залишили Наше життя
Тепер кожен окремо у сповіді днів
І немає бажання повернутись
Переслідує тільки первісний страх
Що як будемо порізно, станемо холодом лютим
Бо любові ковток, мов вода з джерела – то є дар, що губити негоже
Промінь світла в пітьмі мить осяював нам
Що тепер берегти?
Спомин, спомин..
07(01)2014
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=471570
Рубрика: Лірика
дата надходження 10.01.2014
автор: Demetris