сонце пові-і-ільно
опускає ві-і-ї
перед тим,
як за обрій піти,
наче задумливо мріє…
приймає усе,
що за день
пощастило йому побачити –
пережити:
філософія Красоти́
витягуються,
тенді́тнішають-ростуть
усьо́го предметного ті́ні
і сам ти,
якщо "потилицею до сонця"
йти –
од ви́шуканости ліній
власної тіні –
її досконалости,
не зможеш очей одірвати…
філософія Красоти
зауважувати,
споглядати…
і думати:
«…щоб о-ТАК досконало творити –
треба ТАК досконало люби-ти!..»
блаженство – жити,
отак-о по стежині в`юнкій без мети
іти –
не потоптувати, не смітити,
не вимагати:
тіні готи́чні спостеріга́ти,
усвідо́млювати,
бути самій результатом
Твоєї Творчости –
філософії Красоти
…по́серед світу,
невдово́леннями зао́ханого,
зеленію, як цьогоріч зима
з теплого дива…
навіть і не скажу́ сама –
чому нара́зі така щаслива,
і у кого – так безкінечно і ніжно закохана…
10.01.2014
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=471479
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.01.2014
автор: Валя Савелюк