Совість

Совість  в  людини,  має  бути  чиста,
Проте,  не  так  як  "чиста"  пустота.
Вона  повина  бути  золотиста,
Не  заплямована  й  цілком  проста.

Нам  до  життя,  інструкцій,  не  додали,
Бо  з  ними  ми  були  б  уже  не  ті.
Що  є  погано,  ми  би  зроду  знали,
Але  не  зустрічали  б  у  житті.

Здається,  ідеально  все  було  б,
Не  знаєш  болю-  значить  не  завдаш...
Та  вижити  так  людство  не  могло  б,
Бо  зник  би  весь  душевний  досвід  наш.

Лише  як  крапля  смутку  в  душі  є,
І  сумніви,  і  біль,  і  горя  муки,
Ми  починаєм  цінувать  своє,
І  розуміти  прикрості  розлуки.

Твій  біль-породжує  твою  любов,
Лише  пізнавши  горе,  зрозумієш,
Як  стигне  в  жилах  твоя  тепла  кров,
Коли  людину  так  згубити  вмієш.

От  так  і  совість,  буде  золота,
Коли  ти  вже  спіткнувся  об  пороги,
І  зрозумів,  що  це  тропа  не  та,
Але  вже  стер  об  неї  свої  ноги.

Лише  коли  у  серці  й  на  душі,
Одним  мотивом,  тихо  щось  заграє,
І  вирве  з  інших,  всі  твої  ножі,
Ти  зрозумієш-  совість  так  співає.

Тому  не  бійся  падати  в  житті,
Бо  тільки  так,  навчишся  підніматись.
Згадай,  що  всі,  оті,  земні  святі,
Були  за  крок,  щоб  Сатані  віддатись.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470493
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.01.2014
автор: Favord