Пісня про плоть

 «Плоть  тлінна  твоя  є  то  тутешній  Світ,  
   і  сьогоденний  вечір,  і  пісочний  ґрунт,  
   і  море  Сиренське,  
   і  Каміння  спотикання.»
                                                   (Г.  Сковорода)  

Плоть  наша  –  це  корабель  Магеллана  
Сколочений  з  дощок  вчорашніх  днів,
Бо  кожен  день  стає  вчорашнім  -  
Навіть  ці  скляні  газовані  дні  
Наступного  четвертого  тисячоліття
Теж  стали  вчорашніми,  як  крем’яне  лезо.
Буття  ковтає  тисячоліття  –  
А  у  вас  в  голові  і  не  паморочиться,
Століття  тануть  шматочками  цукру
У  терпкій  каві  епохи  людиномавп,
А  вам  і  не  солодко.
Бородатий  жрець  доби  неоліту,
Що  плоть  свою  замість  якоря
Кидав  у  море  людей-хліборобів
Бо  таке  вигадали  –  
Землю  побачили  жінкою,
Молять  дощу  у  Неба-прабатька.
Плоть  людська.  Хто  тягне  її
Важкою  ношею,  що  зветься  «людина»,
Хто  сміється  з  цього  плаща  потріпаного,
Позиченого-розпозиченого
Тимчасового  та  умовного.
А  плоть  –  то  тільки  папірус
Чи  то  пергамент
На  якій  ми  пишемо  свої  вірші…

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470281
Рубрика: Верлібр
дата надходження 04.01.2014
автор: Шон Маклех