На вогнищі печу свої думки…
Збігає час через тріскучу тишу.
Цю одинокість скоро вже залишу,
та поки – не почутий тут ніким.
О, мрії-думи, долетіть до зір.
Вам так потрібно глибочіні неба!
А серце рветься трепетно до тебе…
Лікую душу, очищаю зір…
Приспів:
Вогонь пала, о, як вогонь пала!
І душу гріє, і на серці ясно.
Любов – палка, яка ж любов палка!
Це почуття довіку не погасне!
Шепочуть в ніч, о, як шепочуть в ніч,
тріпочуть-квітнуть пелюстки вогненні!
Пресвітла ніч… Яка пресвітла ніч!
Любові ми довіку полонені.
Із небом вічним мрію віч-на-віч.
Вогонь плекаю, спогади гортаю.
Пекучих споминів багато маю…
Вогонь палає, догорає ніч.
Потроху, а таки лікує час.
Помалу, але все-таки світає.
Вогонь палає… Доля не питає…
Та як же в ній не вистачає нас!
Приспів.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=469527
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 31.12.2013
автор: Олександр ПЕЧОРА