Прийшли до Христа звідусюди,
Різні за вірою люди,
До Його вчення небайдужих,
І Він вигоїв всіх недужих.
Як же настав вечір скоро,
Підійшли тоді до нього
Учні, й кажуть:"Місце це
Пусте, та й час минув уже.
Відпусти людей, нехай
Ідуть по селах зазвичай,
Та куплять там собі поживи,
Хліба та якоїсь риби".
А Ісус сказав, мов з неба:
"Їм відходити не треба,
В моїм благоволінні звідси,
Ви самі їм дайте їсти".
А вони мовлять до Нього:
"Зі статку свого харчового,
Ми маємо тільки п’ять
Хлібів й дві риби". І мовчать.
Тоді Він каже: "Тож підіть,
Мені їх сюди принесіть".
Ті ж пішли, все це взяли
І до Ісуса принесли.
А Він звелів передусім,
Аби було зручно всім їм,
Посідати тут тісненько,
Бо ж було люду багатенько.
І посідали на траві,
По сто і п’ятдесят людей.
Було п’ять тисяч в тій порі,
Без жінок і без дітей.
Ісус в небо очі підвів,
Благословив тих п’ять хлібів,
Дві рибини розламав
І учням все це передав.
А учні вже людям носили,
І всі зголоднілі їли.
Наситились, наїлися,
Щей кусні залишилися.
І назбирали тих куснів
Дванадцять повних кошиків,
Та ще й рештки риби були,
На землі скрізь, як гриби.
Ісус вдруге сіма хлібами
І рибами небагатьмами,
Чотири тисячі людей
Наситив крім жінок й дітей.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=467743
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 22.12.2013
автор: leonidabram