Закута річка в холод порцеляни,
У горностаях тануть береги...
Різдвяний дід запріг биків у сани
І бороздить незаймані сніги.
Його волосся, викохане літом,
Зітнуть блискучі місячні серпи
І, заквітчавши пряним сухоцвітом,
Пов'яже січень дідухи-снопи.
Поля й діброви хуга відсвіжила,
Сніжком затерла білим, як вапно.
Морозна ніч, обтрушуючи крила,
Зірок-рибин сипнула у вікно.
Риплять бики, півмі́сяці-копитця
В сипучій пудрі грузнуть без кінця,
Різдвяний дід під інеєм сріблиться
І сивина старому до лиця.
В його благенькій вискубаній бирці*
Гніздиться ніч, вороняче крило,
Крізь дірку в тайстрі* губляться гостинці,
Веселкою цяткують біле тло.
А дід, немов усміхнений Ярило,
Куди не ступить - сіє благодать!
Дрібне пелюстя світ запорошило,
На вітах сосен дзвоники бринчать.
[i]*Бирка - смушева шапка.
*Тайстра - гуцульська торбина, яку носять через плече.
[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=467257
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.12.2013
автор: Наталя Данилюк