А знаєш, про що я мрію тут останнім, сумним часом ?
Чим серце моє побите нещадно тобою зігрівається ?
Про те, що ти пришлеш тихий привіт вранці по факсу.
Так цього хочу, що аж дихання моє з ритму збивається.
А знаєш, про що я мрію, коли прокинусь тихо уранці?
Про те, що мої долоні колись по шиї твоїй прогуляються...
Про те, що твоєї шкіри торкнуться ніжно тоненькі пальці...
Серце від цього пече і у комочок маленький зжимається.
А знаєш, як страшно вночі обіймати міцно вовнЯну ковдру?
Знаєш, як сумно весь день в людей чужих удивлятися?
Страшно зазирати в душу і бачити там покалічену шльондру...
Страшно самій по мокрим і темним вулицям ночами тинятися.
А знаєш, про що я говорю з своїм сердечним, уявним другом ?
Знаєш, із чого мій день печально-сумний починається ?
Ти знаєш, чому мій погляд дівочий такий нестерпно-похмурий ?
Ти знаєш, чому мій голос так безсоромно трясеться й зривається ?
Чи знаєш ти як це - сльози комками у пересохшому горлі ?
Ти знаєш, як гірко тебе не зустріти ніде за цілісінький рік ?
Чи знаєш ти, як то носити в собі почуття напівмертві і хворі ?
А знаєш як страшно, коли вночі будить тебе твій власний крик ?
Я це знаю усе,з цим живу вже давно. Здається, що вічність.
Я знову про тебе пишу, і серце пече та зжимається.
Я пам"ятаю усе й напиваюсь щорік N-ного січня.
І кожнісіньку ніч уві сні я шкіри ніжно твоєї торкаюся.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=466048
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.12.2013
автор: Олька Оленька