Мене ніхто не покохав,
Та я не кажу:жила марно.
Сушила шелест диких трав,
І вітру віддала задармо.
Мене ніхто не цілував,
Хіба що вітер місяцями.
Мене ніхто не обнімав,
Хіба що сніг вночі думками.
Коли дивилася на смерть,
Коли її в руках тримала-
Я не казала:пішла геть.
Бо стільки з нею розмовляла.
Мене ніхто не розумів,
Та я себе не розумію.
Так дивно вітер гомонів:
-Та я без тебе не зумію...
Ногами босими на сніг,
Душею голою і серцем.
І міцно держу оберіг-
Пір'їнки з Янгола.Відерцем
Наберу зір і постелю,
Натрушу снігу,наморожу.
Я так тебе,я так люблю,
Що на Андрія приворожу.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=465850
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.12.2013
автор: Відочка Вансель