Жорна гніву

 «…Поу  сих  же  літех,  по  смерті  братії  сея,  биша  обидимі  древляни  і  інимі  околнимі.  Наідоша  я  хозаре,  сидящая  на  горах  сих,  в  лісах  і  рєкоша  хозаре:  «Платіте  нам  дань.»  
(Іпатіївський  літопис)

А  птах  кричить  на  дереві  сухому,
Не  радість  він  віщує  і  не  втому,
Віщує  пошесть  і  війну  і  смерть.
Вже  чаша  бід  наповнена  ущерть,
І  то  не  крук,  не  соловейко  –  Див  
Посеред  осені  древлян,  посеред  злив
Отих,  що  сліз.  Тоді  як  падолист
Епохи  черствої  слов’ян  зірвав  надії
І  кинув  татям  в  торбу  наші  мрії,
Тоді  як  печеніг  здійняв  на  діточок  меча,
Тоді  як  бавитись  поляни  –  не  в  квача  –  
У  хованки  зі  смертю.  Отоді
У  жменях  люди  понесли  воді
Зерно,  і  хліб,  і  кров  –  на  требу
Отому  Диву,  тому  птаху  й  небу,
Що  оком  злим  в  серця  несе  журбу
Слов’яни  голіруч  взялись  за  боротьбу
Та  берендей  регоче,  і  розгніваний  Дніпро
Гуркоче  й  гомонить  й  розповідає  про  
Поганців,  що  в  князівському  дворі
Вино  криваве  лиють  до  пори,
Аж  доки  чернь  в  міцних  натруджених  руках
Принесе  брили,  що  зітруть  їх  прах.  

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=464838
Рубрика: Історична лірика
дата надходження 08.12.2013
автор: Шон Маклех