Не закликаю до меча,
ні до прадавньої сокири,
не прагну крові, прагну миру,
але несила вже мовчать.
Поглянь на захід, чи на схід,
чи робітник ти, чи оратай,
благословили вимирати
знедолений вкраїнський рід.
Панують злидні і біда,
куди не кинь - нема бюджету,
зате розкішні кабінети
в яких не звикли голодать.
В модерних офісах буржуй
держави долю нині вершить,
себе законами підперши
веде Вкраїну за межу.
Він добре знає, що робить -
допродає суспільні статки,
проциндрить землю - і порядки,
ми станем вічнії раби.
І проснемося у цепах,
за нами - і онуки, й діти.
Не пізно нині ще прозріти,
єднатися панам на страх.
Боротися, а не мовчать.
Тому скажу відверто й щиро -
щоб нас почули, треба миром
не забувати про меча!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=464051
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 04.12.2013
автор: stawitscky