Занадто скромна, щоби розкидатися віршами,
Занадто тиха, щоб кричати про свій біль,
Вона рясніла по-дівочому сльозами,
І думала про сонце в заметіль.
Смішна до крайнощів, немов мала дитина,
Наївна й щира, наче почуття,
Вона була до безконечності красива,
Допоки душу розїдала гіркота.
Вона не відала, як жити їй на світі,
Кому повідати свою малу весну,
Й хоч молодість її була без квітів,
Та серце її пахло наяву.
Яка важка й нестерпна їй реальність,
Який обмежений та гамірний їй день,
А на устах – невимовлена спраглість,
А на душі – мільйон неспіваних пісень.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=462139
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 22.11.2013
автор: Essentiel