Ти стомилася щастя вдавати,
Все чекати, що щастя прийде.
Кажеш, я не умію кохати,
Маю серце холодне й тверде.
Не турбуюсь про тебе ні грама,
Не притисну до себе вві сні.
Кажеш, ти на словах лиш кохана,
А насправді ж байдужа мені.
Просиш швидше це все припинити,
Розійтися ось тут і тепер.
Дуже сильно це хочу зробити,
Та занадто кохаю тебе.
Я кохаю тебе до нестями,
На край світу з тобою втечу.
Хоч здаюсь незворушним, мов камінь,
У душі я від тебе тремчу.
Про любов я не стану кричати,
Краще мовчки за руку візьму.
Замість того, щоб щось обіцяти,
Обережно тебе обійму.
Так жадаю й нестерпно боюся
Доторкнутись тендітних плечей.
Хоч не палко на тебе дивлюся,
Та не можу відвести очей.
Ти повір, що для мене одна ти.
Неважливе все інше, пусте.
Може я й не умію кохати,
Та кохаю тебе над усе.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=461802
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 21.11.2013
автор: Іван Блиндюк