Немає фальші, ні – нема,
Кожна струна - це соло…
І п’ємо пісню ми із дна,
Романс чи колискову.
Акорд один, а потім ще…
І лине пісня знову,
Неначе річечка тече
І творить пісню нову…
Тут замовкає пісня враз,
Струни мовчать – притихли,
Навіщо той іконостас*,
Коли слова зависли.
Немає слів, мовчить струна,
І вже немає співу,
Візьміть ту пісню знов із дна,
І дайте нову силу.
Бо там, далеко десь, на дні,
Забуті вже роками,
Чекають струн старі пісні,
Від бабці, чи від мами.
А є ж такі, що сотні літ,
Лежать на дні – чекають…
Нехай вони побачать світ
І знову залунають!
Іконостас* - символізує межу між небом і землею
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=461600
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.11.2013
автор: Віталій Назарук